Безпліддя є гострою соціальною та демографічною проблемою світового рівня – лише за офіційною статистикою 15% сімейних пар у світі (48,5 млн. осіб) не здатні до зачаття. У половині цих випадків причиною є різні порушення жіночої репродуктивної системи. Ця проблема стосується не лише самих жінок та їх подружжя, воно позначається на загальній демографічній ситуації, економіці. Саме тому діагностика та лікування безпліддя є одним із пріоритетних напрямків сучасної медицини. І, треба визнати, у цій галузі наука в останні десятиліття справді зробила якщо не прорив, то хоч би суттєвий крок уперед.

Причини жіночої безплідності

Під безпліддям у репродуктивній медицині мається на увазі нездатність сімейної пари зачати дитину протягом 12 місяців за наявності регулярного статевого контакту без використання контрацепції. Ця патологія розвивається через такі причини:

• Аномальна будова репродуктивних органів. Анатомічні порушення жіночої статевої системи можуть бути вродженими (через генетичні помилки) або набутими внаслідок травм, тяжких пологів, хірургічного втручання, запальних та інфекційних захворювань. Вони можуть заважати попаданню сперми в порожнину матки, утворенню яйцеклітини або її проходженню фаллопієвими трубами.
• Вікові зміни. Після 35 років у жінок різко зростає кількість хромосомних помилок у клітинах. Через це ооцити дозрівають неправильно і їхня фертильність серйозно знижується, аж до повної неможливості зачаття. Крім того, з віком знижується оваріальний резерв, оскільки запас ооцитів обмежений, а вони поступово витрачаються при нормальних овуляціях.
• Гормональні розлади. Репродуктивна функція регулюється комплексом гормонів, що виділяються яєчниками та гіпофізом. При їхній аномальній концентрації може порушуватися овуляція, зростання ендометрію матки та інші процеси, важливі для успішного зачаття. Гормональні порушення викликаються захворюваннями (наприклад пухлинами, кістами), прийомом ліків, контрацептивів.
• Порушення імунної відповіді. Часто безпліддя виникає через те, що жіночий організм сприймає чоловічі сперматозоїди як патогенний мікроорганізм. Антитіла, що виробляються, вбивають чоловічі статеві клітини, не дозволяючи їм запліднити яйцеклітину. Імунологічне безпліддя виникає через інфекції, алергічній реакції на компоненти сперми, запальних процесів у піхву.
• Психічні розлади, стреси. Часто причиною безплідності у жінок стають емоційні порушення. Вони можуть бути викликані психічною та/або фізичною травмою (наприклад, пережитим сексуальним насильством), стресом на роботі, страхом вагітності та пологів, простим небажанням мати дитину.

Безпліддя може бути абсолютним чи відносним. У першому випадку зачаття повністю неможливе, і ситуація ця не піддається лікуванню. Як правило, вона виникає при грубих анатомічних порушеннях жіночої репродуктивної системи – наприклад, через відсутність яєчників чи матки. Відносне безпліддя оборотне за допомогою досягнень сучасної медицини.

Діагностика безпліддя

Для ефективного лікування безплідності важливе значення має точність визначення причин патології. З цією метою в сучасній медицині використовується комплекс діагностичних заходів, що включає:

• • Збір анамнезу – лікар на консультації з пацієнткою вивчає її медичну карту, дізнається про перенесені нею захворювання та їх лікування, попередні вагітності (якщо такі були) та спроби зачаття, менструальний цикл, використовувані методи контрацепції тощо;
  • УЗД органів малого тазу – проводиться трансвагінально та дозволяє оцінити розмір, положення, форму репродуктивних органів, виявити новоутворення (пухлини, кісти);
  • УЗД молочних залоз – з його допомогою досліджується структура тканин грудей, виявляється наявність новоутворень (пухлин, кіст), у жінок старше 35 років замість ультразвукового дослідження проводиться мммографія;
  • Аналізи крові та сечі – за їх допомогою визначається рівень статевих гормонів, наявність інфекцій (ВІЛ, гепатитів В та С, сифілісу), показники згортання крові, онкологічні маркери, біохімічний склад;
  • Мазки – беруться із піхви або з шийки матки, досліджуються на вагінальні інфекції, аномальні клітини, біохімічний склад, антитіла.

Діагностика безплідності також може містити гістероскопію, магнітно-резонансну та комп’ютерну томографію, енцефалографію та інші методи дослідження. Паралельно проводиться обстеження репродуктивної системи статевого партнера/чоловіка здача аналізів крові та сечі, спермограма.

Методи лікування безпліддя

Сучасна медицина має у своєму розпорядженні великий арсенал способів лікування безпліддя. Вони мають різну ефективність і застосовуються залежно від конкретних причин патології.

Медикаментозне лікування. Направлено на відновлення нормального гормонального фону, а також усунення різних інфекційних, запальних, аутоімунних та інших патологій, що перешкоджають зачаттю. Медикаментозна терапія може використовуватись як основний або допоміжний метод. В даний час у гормональному лікуванні безпліддя використовуються такі препарати:

• Цитрат кломіфену (кломід) – збільшує вироблення в організмі фолікулостимулюючих гормонів (ФСГ), тим самим викликаючи природну овуляцію;
• Сечові гонадотропіни (ЛТ та ФСГ) – екстрагуються з очищеної жіночої сечі, використовуються для контролю над процесом овуляції та розвитком ендометрію, а також для прискорення зростання та підвищення кількості фолікулів при ЕКЗ;
• Рекомбінантні гонадотропіни – аналоги природних статевих гормонів, які отримують за допомогою генної інженерії і використовуються для прискорення росту фолікулів.

Для лікування статевих інфекцій застосовуються антибіотики, противірусні та протигрибкові препарати. Запальні процеси у статевих органах усуваються за допомогою кортикостероїдів (гормональних) чи нестероїдних протизапальних засобів. Для лікування імунологічної безплідності використовуються антигістамінні препарати.

Хірургічне втручання. Застосовується, головним чином, для усунення анатомічних порушень та новоутворень у статевих органах. Хірургічним способом видаляються спайки та рубці у піхву або фалопієвих трубах, поліпи в цервікальному каналі, доброякісні пухлини (міоми), аномально розрослий ендометрій (слизова оболонка матки). Хірургічне лікування безпліддя у Москві в нашій клініці буває:

• Інвазивним здійснюється через розрізи черевної стінки, відрізняється підвищеним ризиком ускладнень;
• Малоінвазивний – виконується через невеликі проколи (лапароскопія) або природні отвори, характеризується зниженим ризиком розвитку ускладнень.

Хірургічні методи також використовують для діагностики безпліддя. Наприклад, за допомогою біопсії тканин цервікального каналу проводиться гістологічне та цитологічне дослідження, що дозволяє виявити доброякісні та злоякісні зміни у слизовій оболонці. Використовуючи лапароскопію, лікар може досліджувати будову маткових труб та придатків, розглянути стан тканин яєчників тощо.

Генна терапія. Найбільш сучасне лікування безплідності полягає у виправленні генетичних мутацій, що викликають репродуктивну дисфункцію. Для цього використовуються лікарські препарати на основі нуклеїнових кислот, технології генної інженерії (редагування геному). У зв’язку з тим, що ця галузь медицини лише почала розвиватися, генна терапія безпліддя поки що перебуває на стадії експериментів.

Психотерапія. Якщо нездатність зачати дитину обумовлена ​​психоемоційними порушеннями, пацієнтка проходить курс психотерапії. В рамках нього виявляються причини та події, що викликають страх перед сексуальним контактом, вагітністю та пологами, використовуються різні методики прийняття та подолання травмуючих ситуацій. Для лікування безпліддя лікар може комбінувати психотерапію з медикаментозною.

Способи подолання безпліддя

Успіхи медицини у XX та XXI століттях, розуміння процесів оогенезу та ембріогенезу, досягнення генетики зумовили появу допоміжних репродуктивних технологій. Сучасне лікування безплідності допомагає навіть у випадках, коли класичні методики виявлялися безсилі. Особливістю ДРТ (допоміжної репродуктивної технології) є здійснення окремих чи всіх етапів зачаття поза організмом жінки.

Штучна інсемінація. Ця технологія, по суті, замінює собою традиційний статевий акт і полягає у введенні попередньо підготовленої сперми в маткову порожнину через катетер. Саме запліднення та подальший розвиток дитини відбуваються природним чином. Штучна інсемінація використовується у тих випадках, коли неможливий природний доступ сперми в матку – наприклад, при чоловічій еректильній дисфункції або імпотенції, аномальній будові піхви або цервікального каналу.

Екстракорпоральне запліднення (ЕКО). Це складніша методика, що полягає у зачатті ембріона поза організмом жінки. Вона проводиться у кілька етапів:

• Стимуляція яєчників – за допомогою гормональних ін’єкцій збільшується кількість яйцеклітин, що продукуються жіночим організмом, за 1 менструальний період;
• Пункція фолікулів – дозрілі яйцеклітини витягуються з яєчних мішків за допомогою голки, що вводиться через піхву;
• Запліднення – вилучені та відібрані життєздатні яйцеклітини поміщаються в інкубатор і поєднуються зі спермою статевого партнера або донора, де і відбувається зачаття;
• Культивація та перенесення ембріонів – запліднені яйцеклітини (зиготи) протягом 5-6 днів розвиваються до стадії початкового дроблення або бластоцисти, після чого переносяться до матки пацієнтки для імплантації.

Екстракорпоральне запліднення проводиться за різними протоколами лікування безплідності, залежно від репродуктивної здатності пацієнтки, її віку, наявності різноманітних захворювань та протипоказань. Наприклад, при ЕКЗ у природному циклі повністю або майже повністю відсутня стимуляція яєчників – таку програму використовують у випадках, коли жінці протипоказаний прийом гормонів. Існують протоколи, які передбачають посилений чи тривалий гормональний курс.

Неоціненну допомогу у лікуванні безпліддя надають додаткові технології, спрямовані на підвищення ймовірності зачаття:

• ІКСІ. Є примусовою імплантацією сперматозоїда в яйцеклітину за допомогою мікроголки. ІКСІ застосовується в тих випадках, коли утруднений процес злиття статевих клітин – наприклад, через недостатню рухливість чоловічих гамет або надто товсту оболонку ооциту.
• Використання донорського біоматеріалу. Ця допоміжна репродуктивна технологія полягає у використанні при ЕКЗ чужих ооцитів, сперматозоїдів або ембріонів. Донорство застосовується в тих випадках, коли один з потенційних батьків або обидва вони не здатні самі синтезувати життєздатні статеві клітини. Також донорський біоматеріал застосовується для запліднення самотніх пацієнток чи жінок, які перебувають у гомосексуальних стосунках.
• Сурогатне материнство. І тут ембріон, зачатий з допомогою генетичного матеріалу пацієнтки, підсідає іншій жінці. Сурогатне материнство використовується тоді, коли генетична мати не може з медичних чи немедичних причин самостійно виносити та народити дитину.
• Кріоконсервація. Ця репродуктивна технологія спрямована на збереження біоматеріалу для використання у подальших спробах ЕКЗ або у програмі відкладеного материнства. Ооцити, сперма або ембріони піддаються надшвидкому заморожуванню до температури в 196°З використанням кріопротекторів і зберігаються в кріобанку необмежений час.

Важливо розуміти, що ДРТ (допоміжні репродуктивні технології) не лікують безпліддя як таке – вони дають змогу обійти патологію, замінити порушені репродуктивні функції. Наприклад, штучна інсемінація не усуває чоловічу імпотенцію чи аномальну будову піхви. Однак, вона замінює собою природний статевий акт, тим самим долаючи ці обмеження. Вибір тієї чи іншої ДРТ залежить від конкретної причини патології, віку пацієнтки та її партнера, результатів їх обстеження та інших факторів. У кожному випадку лікар індивідуально підбирає відповідний курс лікування безпліддя.

Ефективність лікування безпліддя

Результативність видів лікування безпліддя в клініках, що використовуються сьогодні, можна оцінити двома шляхами:

• У абсолютно здорових людей ймовірність успішного зачаття за природного статевого акту становить 25-30%. Використання різних методів лікування безплідності дозволяє досягти показників 40-50%, а в деяких випадках навіть у 60-70%. Тобто ефективність, порівняно з природним заплідненням, зростає на 10-20 або 30-40 відсотків.
• Слід розуміти, що саме поняття “безпліддя” означає повну нездатність до природного зачаття. З цього погляду ефективність сучасних методів його лікування ще вища. Вони дають шанс стати батьками тим людям, які такої можливості не мають у принципі.

Проте, навіть лікування безпліддя у клініці не гарантує абсолютного успіху. Наприклад, при ЕКЗ у переважній більшості випадків потрібно кілька спроб запліднення та пересадки, щоб ембріон прижився в матці. Щоб збільшити шанси на успішну вагітність, лікарі зазвичай поєднують одразу кілька способів лікування.

Важливим аспектом є безпека лікування жіночої безплідності. Деякі методи за певних умов можуть завдати серйозної шкоди організму. Зокрема гормональна стимуляція яєчників здатна викликати синдром гіперстимуляції. Залежно від його тяжкості жінка може відчувати легке нездужання, тяжкий розлад усіх функцій, а в деяких випадках навіть померти.

Важливо вибрати для лікування безпліддя найкращу клініку, де використовуються сучасні діагностичні та терапевтичні методи. Такий медичний заклад повинен мати державну ліцензію, бути укомплектований досвідченим та кваліфікованим медперсоналом, інноваційним обладнанням.