Схоже, критичні публікації про прогалини у роботі Національного агентства з питань запобігання корупції так занепокоїли чиновників, що вони вирішили ідентифікувати журналістів, які писали статті, а також джерела інформації, що лягли в основу матеріалів.
Редакція газети «Закон і Бізнес» отримала запит Національної поліції за повідомленням Національного агентства з питань запобігання корупції про надання інформації стосовно двох розміщених матеріалів.
Статті «Аксіома незалежності» та «Виборюючи незалежність» були пов’язані із втручанням НАЗК в компетенцію органів адвокатського самоврядування.
Правоохоронців цікавило два питання: 1) хто підготував та розмістив публікації, тому числі, в яких стосунках журналісти перебувають із редакцією та які їхні посадові обов’язки; 2) які матеріали стали підставами для згаданих публікацій.
Цікаво, що хоча у своєму запиті правоохоронці і посилалися на ст. 251 (Докази) Кодексу про адміністративні правопорушення, цей запит не містив інформації про наявність якоїсь події і складу адміністративного правопорушення або про наявність адміністративного провадження. Йшлося лише про «збір доказів та інших фактичних даних про можливе порушення вимог Закону,… що можуть стати підставою для складання протоколу про адміністративне правопорушення».
Юристам добре відомо, що стаття 251 КпАП дійсно покладає обов’язок на посадових осіб збирати докази, але дозволяє це робити винятково в рамках адміністративного провадження. Тобто збирання інформації поза процесуальною формою виходить за межі повноважень посадових осіб державних органів, у тому числі тих, хто уповноважений на складання протоколів про адміністративні правопорушення. Більше того, відсутність події і складу адміністративного правопорушення згідно зі ст.247 КпАП є обставиною, що взагалі виключає провадження в справі про адміністративне правопорушення. У такому випадку провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю.
Принагідно нагадаємо антикорупційним пінкертонам з Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції, що відповідно до ст.26 закону «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» журналіст, зокрема, має право:
– на вільне одержання, використання, поширення (публікацію) та зберігання інформації;
– поширювати підготовлені ним повідомлення і матеріали за власним підписом, під умовним ім’ям (псевдонімом) або без підпису (анонімно);
– на збереження таємниці авторства та джерел інформації, за винятком випадків, коли ці таємниці обнародуються на вимогу суду.
Саме ці гарантії журналістської діяльності є однією з основ демократичного суспільства, які уможливлюють здійснення громадського контролю за діяльністю армії чиновників і завдяки яким ЗМІ називають четвертою владою.
Оскільки ЗМІ в цій ситуації не є суб’єктом корупційних правопорушень, можна припустити, що персональні дані журналістів Нацполіція на прохання НАЗК збирає для того, аби подякувати нам за гострі та цікаві авторські матеріали, що висвітлюють прогалини у діяльності відомства. Бо їхнє усунення однозначно сприятиме розбудові України, як правової держави.
А от в частині запиту про джерела інформації є лише два варіанти. І обидва вони сумні. Або НАЗК та Нацполіція живуть у минулому столітті і не усвідомлюють, що існує Інтернет, де можна за ключовими словами у відкритому доступі знайти усю необхідну і відкриту інформацію (наприклад, на порталі «Судова влада», у Єдиному державному реєстрі судових рішень чи у Єдиному реєстрі адвокатів України)… Або правоохронців забанили у Google. Третього не дано…
Якщо ж говорити серйозно мовою закону, то отриманий редакцією газети «Закон і Бізнес» запит є фактично спробою зібрати персональні дані про журналіста та джерела його інформації у зв’язку із розміщенням конкретних критичних матеріалів про роботу НАЗК. І це може сприйматися як переслідування журналіста та спроба впливу на нього.
Тож такі дії посадових осіб державних органів можуть підпадати під ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст.171 («Перешкоджання законній професійній діяльності журналістів») Кримінального кодексу.
