Странно выглядит затянувшееся молчание Президента Зеленского по поводу исчезновения судьи Чауса. Власти Молдовы открыто говорят о том, что Чауса выкрали с их территории спецслужбы Украины. Зеленский не реагирует. В СМИ ширятся разнообразные версии, не в пользу действующей власти. Зеленский не реагирует. Чаус периодически выкладывает в сеть странные видео, которые дают основания предполагать, что он находится в «плену» у непонятной организации. Зеленский не реагирует. Слишком мелко для лучшего Президента всех времен и народов? Кучма тоже сначала не реагировал на исчезновение Гонгадзе. И к чему это его привело? Зеленский обещал народу прежде всего правду. Но умолчание в таких случаях – это хуже лжи.

Известный журналист Владимир Бойко по этому поводу пишет следующее:

“Уся прогресивна громадськість ніяк не може зупинити своє обурення від інтерв’ю Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) телеканалу «1+1». Праведний гнів диванних експертів викликало порівняння успішної операції білоруського КДБ із затримання на борту приземленого літака одного з керівників анти лукашенківського повстання Романа Протасевича з невдалою операцією українських спецслужб із затримання групи російських безробітних з досвідом участі в незаконних збройних формуваннях… Я теж цього не розумію: порівняти х@й з колінвалом! Як можна зіставляти успіх з провалом? Давайте порівнювати порівнюване. Чому б Найвеличнішому не згадати про непересічний успіх української розвідки: 3 квітня 2021 року, серед білого дня, у Кишиневі групою воєнних розвідників Головного управління розвідки Міністерства оборони України під орудою українського військового аташе було викрадено колишнього суддю Миколу Чауса і доставлено в багажнику посольської машини на територію України.

Це був справжній тріумф вітчизняної розвідки! Усіх причетних неодмінно треба відзначити найвищими державними нагородами. Тим більше, що молдавська сторона вже підготувала попередній  «нагородний список» у складі: військовослужбовців ГУР МО Юрія Коваленка та Андрія Куценка, колишнього старшого інструктора спецназу Нацгвардії Михайла Булеги, колишнього офіцера Національної поліції Олександра Костенюка, інших громадян з документами на ім’я Івана Федосенка, Олексія Сотнікова, Олексія Нечаєва, Олега Стадника, Романа Кожушка, Юрія Ткача, Богдана Кузьмака, Андрія Солтиса, Тараса Штойки.

На особливу відзнаку заслуговує Сергій Володимирович Сметанюк, 07.09.1980 року народження, полковник, військовий аташе України в Молдові. Особисто керуючи автомобілем Toyota RAV4 з номерами CD120MA, зловживаючи дипломатичним імунітетом, він нелегально вивіз Миколу Чауса поза будь-яким прикордонним контролем в Україну. За виконання цього особливо важливого завдання полковник Сметанюк вже отримав матеріальне заохочення від командування – 3 червня 2021 року він зареєстрував за собою новенький, 2021 року випуску, джип TOYOTA RAV4, синього кольору, з бензиновим дволітровим двигуном.

Баби на лавках казали, що молдавська сторона, зі свого боку, з метою «нагородження» наших «героїв», ніби просила зняти дипломатичний імунітет з військового аташе Сергія Сметанюка та передала копію «нагородного списку» до Інтерполу…

Ми згадали лише виконавців. Хто ж був головним організатором цієї «перемоги»? Хто має очолити «нагородний» список, на кого чекає орден, або навіть звання «героя» таємним указом? Може це Кирило Буданов, начальник ГУР МО? Ні, не вгадали. Це маріонетка без жодних власних ідей. Ширма, за якою роблять справи «старші товариши». Хто б це міг бути?

Одна баба на базарі підказала: якщо в хаті щось загадково шкребе – шукайте гризунів! Вона таки мала рацію: в оточенні Зеленського, дійсно, завівся «Хом’як». Він ще не був обраний президентом, не встиг оселитись на вулиці Банковій, а «Хом’як» вже завівся наперед, авансом: звів собі гніздо, чи, краще сказати, вирив нору, і чекав на нового господаря…

Звичайно, що за усіма канонами його слід іменувати кротом. Розумію, але не можу. Ну, який він до біса кріт? Він же застрягне пузом у першій ліпшій норі!

Кріт у почті Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) теж є: високий такий, стрункий, трішки неголений, надає перевагу сірому костюму з білою сорочкою, без краватки. А на цього подивлюся, на його морду з реклами насіння «Хомка» – ну, реально хом’як! З веселої дитячої пісеньки з таким приспівом: «Шкода, що тільки дві щоки! Та не втрачають сили духу хом’яки. Не можем жити ми ніяк інакше. Ми хом’яки! І ми хом’ячим!». Це ще в кращому випадку, бо останнім часом поведінка «Хом’ячини» наводить на підозру, що його справжнє ім’я – Весельчак У…

У нього ще брат є, Володимир, відомий податківець, який багато «нахом’ячив», куруючи сферу контролю за обігом підакцизних товарів на рідній Кіровоградщині.

Сподіваюсь, усі лицарі плаща і кинджала, разом з усіма бійцями щита і меча, вже здогадалися, про кого піде мова. Бо в нашому зоопарку спецслужб «Хом’як» – це унікальна, неповторна постать, його сплутати ні з ким не можливо. Оперативний псевдонім «Хом’як» ми призначили голові Служби зовнішньої розвідки України, генерал-лейтенанту Валерію Кондратюку. Він же «Особистий водій Байдена».

Народився «Хом’як» 4 липня 1970 року там, звідки походить більшість рідкісних гризунів – у місті Джамбул, серед казахських степів. Далі все, як і належить справжнім військовим: у 1987 році закінчив Київське Суворовське військове училище. У 1991 році – випускник Київського вищого загальновійськового командного училища імені М. В. Фрунзе за спеціальністю «Командна тактична, військова розвідка». Складаючи військову присягу в училищі, цей потенційний майбутній мешканець «Акваріуму» щиро клявся: «Якщо ж я порушу цю мою урочисту присягу, то нехай мене спіткає сувора кара радянського закону, загальна ненависть і презирство радянського народу»!

Відразу після випуску з училища – служба в підрозділах 9-ї окремої бригади спеціального призначення у Кіровограді (в/ч 83483): у 1991 році призначено командиром групи спеціального призначення 260 окремого загону спеціального призначення. У 1992 році – помічник начальника розвідувально-інформаційного відділення 9 окремої бригади спеціального призначення (в/ч А0759). Після закінчення у 1996 році факультету воєнно-дипломатичної служби Академії Збройних Сил України до 2004 року – проходив службу на офіцерських посадах у Головному управлінні розвідки Міністерства оборони України.

Службовому зросту «Хом’яка» сприяло підвищення кваліфікації на різноманітних військових курсах в країнах НАТО: 1996 рік – Курси штабних офіцерів НАТО військового коледжу збройних сил Нідерландів; 1997 рік – Школа розвідки і безпеки Збройних Сил Канади; 1998 рік – Курси антитерористичної діяльності Академії ФБР США.

Завдяки успішному опануванню премудростям розвідки в країнах НАТО, «Хом’яку» поталанило побути справжнім військовим розвідником за кордоном: він обіймав у 1999-2002 роках посаду військового аташе посольства України у Вашингтоні.

Ось на цьому місці ми трішки зупинимося, бо далі йтиметься як в анекдоті – чи то він вкрав, чи то в нього вкрали, брешуть різне, але присмак лишився. Колишній народний депутат від Партії Регіонів та вигнанець Олег Царьов бреше, посилаючись на відставного генерал-майора СБУ Василя Вовка, що під час вашингтонського відрядження «Хом’яка» завербували американці, а допоміг їм ніхто інший, як генеральний консул України в США Валентин Наливайченко.

Я в це не вірю і вважаю такі плітки брудним наклепом, бо не могло бути такого, щоб людину тричі відправляли на військові курси НАТО, а він досі не був завербований ЦРУ. Та якби «Хом’як» провалив власне вербування ще у 1996 році на курсах штабних офіцерів у Голландії, його б далі Ужгорода більше ніхто й ніколи не посилав. Натомість, «Хом’як» тричі був у престижних закордонних відрядженнях у важкі та безгрошові 90-і роки.

Варто підкреслити: таку прихильність з боку начальства «Хом’як» здобув у часи, коли начальником ГУР МО був Ігор Смешко, стосовно якого в СБУ епохи Деркача-Радченка була заведена контррозвідувальна справа за підозрою в шпигунстві на користь США.

Пам’ятаєте ті «щасливі» часи розгулу демократії та гласності? Малинові піджаки, товсті золоти ланцюги як з туалетного бачку, перші «шестисоті»… Знаєте, який тоді був самий актуальний анекдот? Зустрічаються однокласники, розповідають, хто ким став. Одна встає і каже: «А я стала валютною проституткою!» Німа сцена, всі в шоці. Приголомшена стара вчителька запитує: «Машенько, як це сталося?!» Та відповідає: «Ви не повірите – пощастило!»

Люди вважали за щастя стати бандитами або повіями. Аби офіцеру поїхати у капіталістичну країну НАТО та стати зрадником, вишукувались черги! Це «Хом’яку» казково поталанило, бо інакше був би він майором чи підполковником у своєму задрипаному Кіровограді з копійчаною зарплатою, пропивав би залишки військового майна…

Натомість, є прямо протилежна інформація: безліч джерел (від колишнього голови СБУ Олександра Якименка до чинного «заступника міністра держбезпеки ЛНР» Олександра Басова) стверджують, що було рівно навпаки – це ніби «Хом’як» допоміг американцям завербувати генерального консула Наливайченка! До цієї версії, між тим, слід також ставитись критично і ось чому. Давайте згадаємо, як Наливайченко взагалі опинився «на» Україні.

Наказом Начальника Червонопрапорного імені Ю. В. Андропова інституту Служби зовнішньої розвідки Російської Федерації №23лс від 15 лютого 1994 року старшого лейтенанта Наливайченка Олександра Валентиновича було направлено у розпорядження Служби Безпеки України для проходження подальшої військової служби. Напередодні Наливайченко встигає написати інший рапорт від 14 лютого 1994 року такого змісту (в перекладі з російської мови оригіналу): «Голові Служби Безпеки України генерал-полковнику Марчуку Є.К.  Рапорт. Прошу звільнити мене зі Служби Безпеки України за власним бажанням. Від проходження військово-лікарської комісії відмовляюсь».

Можу тільки уявити роздратування старого кадебіста Марчука, отримавши отакий нахабний «привіт»! На рапорті є чимало резолюцій, в тому числі й така: «Прошу доповісти усі матеріали. Хто рекомендував? Хто несе відповідальність?»

Наказом Голови СБУ Євгена Марчука №214-ОС від 16 квітня 1994 року по Головному управлінню розвідки старшого лейтенанта Наливайченка В.О. було звільнено з військової служби на підставі ст. 65 п. «є» (за службовою невідповідністю) Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу та виключено зі списків особового складу, з позбавленням одноразової грошової винагороди за період проходження військової служби у 1994 році. Отже, йому було висловлено недовіру найвищої міри. І після отакого звільнення з військової служби з «вовчим» квитком, що автоматично означає втрату допуску до державної таємниці, куди б ви думали він працевлаштувався? До Міністерства закордонних справ! І не двірником чи вахтером, а відразу направлений на дипломатичну закордонну роботу – спочатку другим, згодом першим секретарем Посольства України в Фінляндії, та за сумісництвом в Данії та Норвегії.

Кадрові дипломати роками чекають такого призначення, а тут вигнанець з лав СБУ отримує ласу посаду! Слід нагадати, що в ті часи дипломатію очолювали прозахідні «рухівці» –  з 1994 по 1998 Геннадій Удовенко, а з 1998 до жовтня 2000-го ще більш прозахідний, євроатлантичний Борис Тарасюк. Саме на ці роки припадає розквіт дипломатичної кар’єри Наливайченка спочатку за кордоном, а потім на провідних посадах в центральному апараті в Києві. Мені важко уявити Удовенка чи Тарасюка, які по дзвінку з Москви виявляють прихильність неосвіченому філологу-русисту на дипломатичній службі. Ще важче собі уявити першого секретаря посольства України у столиці Фінляндії, до якого ЦРУ не проводило вербувального підходу. Це ж вам не Улан-Батор або Кишинів – це Гельсінкі! Дипломатична столиця нарівні з Віднем та Женевою, де відбувається світова політика…

Висновок може бути тільки один: відряджений з Москви «на» Україну старший лейтенант (Служби зовнішньої розвідки РФ – ?) Валентин Наливайченко відразу вийшов на зв’язок з нашими американськими партнерами, завдяки чому отримав стрімке просування по дипломатичних щаблях. Було би навіть дивно, якби в українському посольстві в США віднайшлась хоч одна не завербована американцями перед закордонним відрядженням людина.

Ця історія для нас цікава тим, що знайшла своє несподіване продовження через майже вісімнадцять років. За місяць до першого туру президентських виборів 2019 року «Хом’як», який на той час обіймав посаду заступника глави Адміністрації Президента України, 26 лютого 2019 року написав несподіваний рапорт на ім’я Президента Петра Порошенка, де нахабним цинічним тоном обвинуватив Верховного головнокомандувача, що той не захистив «Хом’ячину» він публічних обвинувачень телеканалу «112.Україна» у вербовці Валентина Наливайченка в інтересах іноземних спецслужб.

Заява, безумовно, була вкрай неделікатною, але, по суті, він написав чисту правду: нащо йому вербувати Наливайченка, якщо той вже був давно, вірогідно з середини 90-х років, завербований американцями?! Отака несправедлива образа нізащо…

Але ми трішки перестрибнули.

З Вашингтону «Хом’як» повернувся на «згарище»: у вересні 2000 року в ГУР МО відбувся «розгром» Смешка та його команди: 14 вересня 2000 року Леонід Кучма звільнив генерал-лейтенанта Смешка Ігоря Петровича з посади начальника ГУР МО згідно з поданою ним заявою та відправив у заслання військовим аташе до Швейцарії. А за два дні, 16 вересня, Кучма отримав свій перший «привіт» – «убився» коханець співзасновника «Української Правди» Олени Притули по роботі – Георгій Гонгадзе. Отакий збіг обставин… Втім, немилість тривала недовго: за три роки, 4 вересня 2003-го, Кучма вирішив вчинити політичне самогубство і повернув Смешка на політичний олімп, призначивши його Головою СБУ замість відданого Володимира Радченка. Колишній керівник ГУР МО відразу перетягнув до Служби перевірені кадри. Знайшлося місце в Службі й «Хомяку».

Робота на захист державної безпеки закипіла по-новому! А 17 січня 2005 року газета The New York Times у всіх можливих фарбах вже розповідала про ключову роль генерала Смешка в перемозі Майдану та поваленні режиму Кучми. У статті «одним мазком» підкреслено важливу функцію полковника Кондратюка: той відповідав за контакти із закордонними розвідками. Могли б написати й коротше – стояв на шухері… От тільки Віктор Ющенко, третій президент України, перемігший у третьому турі президентських виборів 2004 року, чомусь прийшов до прямо протилежних висновків і в перші же тижні після приходу до влади, 4 лютого 2005 року, вигнав Смешка зі Служби…

Про службу в СБУ нашого героя за часи Ющенка нічого казати не будемо – вона прийшла тихо й непомітно. Довелось трішки потерпіти, поки в 2006 році з дипломатичних фронтів у крісло Голови СБУ не перейшов старий дружок з часів роботи у Вашингтоні – Валентин Наливайченко, який призначив Кондратюка керівником свого апарату.  З перемогою Віктора Януковича на президентських виборах 2010 року «Хом’яку» довелось взагалі звільнитись зі Служби в нікуди, ледь не перейти у підпілля, бо нова влада вирішила всерйоз розслідувати підозри в шпигунстві обох – і Кондратюка, і Наливайченка.

Найцікавіше почалося після Майдану 2.0, коли в кріслі Голови СБУ знов опинився Валентин Наливайченко, завдяки якому вже 3 березня 2014 року «Хом’яка» зробили начальником Департаменту контррозвідки СБУ. Далі, як кажуть, пішов фарт. У липні 2015 року Сивочолий Гетьман зробив два знакових призначення – 2 липня 2015 року Головою СБУ стає «Вася-їбанько», а 28 липня 2015 року начальником ГУР МО був призначений «Хом’як».

Вказані призначення є показовими, оскільки засвідчують: «Їбанько» і «Хом’як» – це кістяк режиму Порошенка. Два стовпи. Усього через рік «Хом’як» піднявся майже в космос – 15 жовтня 2016 року перейшов на роботу заступником голови Адміністрації Президента, невдовзі після того, коли його близький товариш Андрій Таранов, теж іноземний розвідник, тільки з МОССАД, трагічно загинув через необережне поводження з горілкою. Тому багато хто не вірить в конфлікт між «Хом’яком» і «Порохом» наприкінці правління останнього, вважає суперечку повністю удаваною, а «Хом’яка» – таємним партизаном, якого попередня влада обачливо лишила на тимчасово окупованій «зеленими» вулиці Банковій.

У часи Сивочолого він добряче встиг «нахом’ячити» з різним військовим майном, про що багато писали колеги. Не будемо йому за це дорікати. З ким не буває? Як у нас кажуть: що ж то за кума, що під кумом не була! Що ж то за майно, що його навіть не розкрадають, може то якесь гівно неліквідне?  Питання до «Хом’яка» почали виникати задовго до того, як він став секретарем підпільного обкому на Банковій.

По-перше, багато галасу наробила історія, що ледь не переросла у бойові дії на кордоні між Херсонщиною та Кримом: 6 серпня 2016 року диверсійна група ГУР МО України в складі 5 осіб проникла на територію окупованого півострову. Біля села Суворове диверсантів мав зустрічати на автомобілі агент ГУР МО Андрій Захтей, замість якого на українських розвідників чекала засідка – бійці російського спецназу «Вимпел». Українські диверсанти вирвались із засідки, вбивши кількох росіян, та в ніч з 7 на 8 серпня 2016 року прорвались на материкову Україну через дамбу на Сиваші, вбивши по дорозі ще одного росіянина. У підсумку російською стороною були затримані двоє агентів ГУР МО України – Андрій Захтей та Євген Панов, а диверсійна група повернулась додому. Саме через цю «самодіяльність», яка тільки дивом не закінчилась гучним провалом, віце-президент США Джозеф Байден нагримав у телефонній розмові на Петра Порошенка, якому довелося вибачатися за витівки «Хом’яка».

Далі пішла низка непояснених, абсолютно феєричних провалів: 30 вересня 2016 року у Москві був арештований полковник ГУР МО України Роман Сущенко, якого Кондратюк невідомо за яким дияволом відправив з Парижа в Москву забрати закладку з тайника. Потім був гучний провал полковника ГУР МО України Павла Шаройка, арештованого 25 жовтня 2017 року в Мінську, якого Кондратюк відправив зображати з себе журналіста. І це при тому, що Шаройко до переходу на оперативну роботу обіймав у воєнній розвідці відкриту посаду – він очолював прес-службу Головного управління розвідки. Ці дивні збіги так і не знайшли логічного пояснення, все списали на підступи ворогів. Провали були не просто чутливими. Замість того, аби не надавати цим історіям розголосу, вони цілеспрямовано роздмухувались до небес за інформаційної «підтримки» української сторони, чим завдавалася значно більша шкода, ніж втрата згаданих агентів.

Потім взагалі пішло «купчасто»: 31 березня 2017 року в Маріуполі було підірвано авто заступника начальника відділу контррозвідки ГУ СБУ в Донецькій області полковника СБУ Олександра Хараберюша. Усього за два місяці, 27 червня 2017 року, в Києві, біля перехрестя вулиць Солом’янської та Механізаторів, неподалік будівлі Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, було підірвано автомобіль «Mercedes-Benz» номер АА6609АВ, за кермом якого перебував полковник ГУР МО Максим Шаповал. Вибух стався під час руху автомобіля, уламки розкидало на десятки метрів. Водій помер на місці.

Як не згадати інший відомий підрив, що відбувся трохи раніше: другий після Георгія Гонгадзе відомий коханець співзасновника «Української Правди» Олени Притули, білоруський журналіст та політичний емігрант Павло Шеремет загинув 20 липня 2016 року в Києві, в результаті вибуху автомобіля о 7:45 ранку, машина вибухнула на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, навпроти ресторану McDonald’s.

Баби на лавках ще приписують «Хом’яку» вбивство 2 вересня 2015 року заштатного працівника СБУ, керівника зведеної мобільної групи із протидії контрабанді в зоні проведення антитерористичної операції Андрія Галущенка («Ендрю»). Казали, начебто, Галущенко викрив створений ГУР МО канал нелегальних поставках товарів і наркотиків через лінію фронту в районі міста Щастя Луганської області. Підозрювані у вбивстві двоє демобілізованих розвідників 92 ОМБр були невдовзі затримані військовою прокуратурою сил АТО, але згодом опинились на волі, справа була розвалена, а убивство «списали» на підступні дії «сепарів».

Тож, може, дарма підозрюють позаштатних агентів СБУ в ліквідації Павла Шеремета? Чи не тому Володимир Зеленський веде незрозуміле листування з підозрюваною в убивстві Яною Дугарь, яка може знати несподівану правду? Ми ж розуміємо, що одна справа підкинути «жука» і зовсім інша – підкинути бомбу. Якщо потім об’єкт несподівано вибухне, то ніколи не відмиєшся і не доведеш своє алібі, просто не повірять…

Класична геометрія стверджує, що через одну точку можна провести безліч прямих, але через дві точки – лише одну пряму лінію. Якщо пряма проходить через три точки – то це вже певне невипадкове явище, яке потребує на прискіпливе дослідження…

Дякуючи Богові, вибухи припинились, але гарна традиція «палити агентуру» була продовжена: 10 березня 2021 року ФСБ затримало в Криму такого собі Владислава Єсипенка, журналіста «Радіо Свобода», який зізнався у тому, що за завданням офіцера 8 відділу 5 департаменту Служби Зовнішньої Розвідки України полковника Кравчука В.А., а, фактично, за вказівкою шефа СЗРУ Кондратюка, мав зняти на камеру будинок Володимира Зеленського в Криму, в Лівадії, після чого й був затриманий.

Додамо згадану на початку «перемогу»: 3 квітня 2021 року серед білого дня в Кишиневі військовослужбовцями ГУР МО ( очолюване маріонеткою Кондратюка Кирилом Будановим) під орудою воєнного аташе України в Молдові Сергія Сметанюка був викрадений і вивезений в багажнику посольської машини колишній суддя Микола Чаус, якого нібито тримають в заручниках на одному з об’єктів ГУР МО біля села Генівка Первомайського району Миколаївської області. Важко навіть оцінити розмір шкоди авторитету держави на міжнародній арені та в очах дружньої Молдови, що спричинила ця «спецоперація». І це ми ще не знайшли тіло бідолашного Чауса. Що, як він «піде на райдугу»? Як Гонгадзе…

Здавалося б, пригод на одну шию досить. Провали, підриви, позасудові ліквідації, жорстка телефонна догана від Байдена… Чи не забагато?

Стоп! І знову Байден! Пригадуєте, як розчавленого і опущеного рішенням американської сторони припинити реальну боротьбу з «Північним потоком-2» Володимира Зеленського, добитого повідомленням Путіна про завершення будівництва першої нитки газопроводу, вирішив підбадьорити його американський колега. Ввечері 7 червня 2021 року відбулась телефонна розмова між Байденом і Зеленським, якого було запрошено відвідати США в липні цього року. Що відбулось наступного дня? Миттєвий удар в спину: американський телеканал CNN заявив про отримання аудіозапису телефонної розмови в липні 2019 року між колишнім адвокатом президента США Дональда Трампа Рудольфом Джуліані, спеціальним представником Державного департаменту США з питань України Куртом Волкером і радником президента України Андрієм Єрмаком. У цій розмові Джуліані, за словами CNN, «безжально тиснув і умовляв український уряд розслідувати необґрунтовані змови проти тодішнього кандидата Джо Байдена». Дзвінок передував «сумнозвісній розмові» Трампа із Зеленським, згодом обидві розмови стали центральною частиною першого імпічменту Трампа, коли його звинуватили у тому, що він просив допомоги України у дискредитації Байдена для своєї передвиборчої кампанії. Під час приблизно 40-хвилинної розмови Джуліані неодноразово говорив Єрмаку, що Зеленський повинен публічно оголосити про розслідування ймовірної корупції Байдена в Україні й заявити про те, що Україна втрутилася у вибори 2016 року, щоб нашкодити Трампу.

Можна тільки гадати, наскільки чинному президенту США Байдену було неприємно згадувати цю брудну історію. І як тепер виглядатиме перспектива зустрічі Зеленський-Байден у Вашингтоні? Не важко здогадатись, що записи були отримані американською стороною щойно, інакше б їх вже давно пустили в хід під час президентської кампанії 2020 року. Хто б це міг отак підло підкинути записи розмов телеканалу CNN? Це точно не Рудольф Джуліані, бо він не самогубця. На нього й так повісили усіх собак. Це явно не Курт Волкер, бо йому останнім часом багато дорікають, що він став опортуністом. Ця розмова може поховати його перспективи повернення на державну службу. Навряд чи це був Андрій Єрмак. Він, звісно, на все гаразд. Але у той час, коли над ним насупилось небо після невдалого візиту державного секретаря Ентоні Блінкена, та ще й пішли чутки про вимоги американців позбутися керівника ОПи – йому це точно невигідно.

Колишнього продюсера студії «95-й квартал» товариша «Бакланова» без сміху важко згадувати. Він, звісно, Іванушка, але усвідомлює, хто його знайшов на смітнику і вивів в люди, дав, як у пісні, «власний кабінет на Короленко», нині Володимирській, 33. Хто ж залишається? Звісно, це могли зробити й росіяни, але є одне але: певні особливості звукозапису свідчать, що він був зроблений на українському боці, у кабінеті Єрмака, гарною стаціонарною апаратурою.

Давайте-но спільно подумаємо ось над якою гіпотезою: розмова записана в липні 2019 року, апаратурою, що лишилась від попередників. У цій будівлі до вересня 2019 року також лишався партизан і підпільник – «Хом’як», поки не був 4 вересня 2019 року звільнений з цієї посади Указом №652/2019. Я нічого не хочу стверджувати, але тільки він був утаємничений про все «обладнання», яке лишив Сивочолий на тимчасово окупованій «зеленими» вулиці Банковій. Він міг мати доступ, зняти інформацію та приховати до кращих часів. Серед усіх складних і неймовірних гіпотез ця – найпростіша і найочевидніша.

Якщо ця здогадка потрапила в ціль, то становище Одного з Найвеличніших Лідерів Світу (с) виглядає вкрай небезпечним: «Хом’як» не тільки тримає тіло можливо ще живого судді Чауса, тінь викрадення якого вже впала на керівництво держави, у нього ще, вірогідно, лишилась своя цікава «фонотека» для гучної «дискотеки». І тоді він може зробити із Зеленським що завгодно.  Треба тільки дізнатись, у чому полягає план.

Володимире Олександровичу, у «Хом’яка» є план! Можна курити!”

Naspravdi Today

P.S.Не можем не согласиться с Владимиром Бойко. За исключением одной детали. Это американцы думают, что Кондратюк работает на них. Но все результаты его действий указывают на то, что работает он на РФ. А шпион, как известно, проявляется именно в действии.