За фасадом успіху: як співзасновник Monobank Олег Гороховський допомагав розкрадати мільярди з “ПриватБанку”
Це розслідування — не просто фінансовий аналіз, а справжня хроніка масштабного обману, де замішані мільярди доларів, український уряд та високопоставлені менеджери. Йдеться про те, як один із ключових гравців сучасної фінтех-сцени, співзасновник популярного Monobank Олег Гороховський, був глибоко занурений у схеми, що призвели до націоналізації «ПриватБанку» та багатомільярдних втрат для української держави. Усі ці факти базуються на 490-сторінковому рішенні Високого суду Лондона, який розглядав позов «ПриватБанку» проти його колишніх власників, Ігоря Коломойського та Геннадія Боголюбова. Цей документ — не лише юридичний акт, а й докладна дорожня карта, що показує, як працювала тіньова фінансова імперія, і яку роль у ній грав Гороховський.
Суддя у своєму рішенні не шукає компромісів і відкидає будь-які спроби представити Гороховського як невинного виконавця чужої волі. Він прямо вказує, що Гороховський був частиною вузького кола управлінців, які володіли міноритарними частками в банку і «звично дотримувалися вказівок» мажоритарних акціонерів. Це не припущення, а твердий висновок, підкріплений словами судді: «Я чітко розумію, що це — справедливий опис цих відносин» (сторінка 53, параграф 198). Це означає, що Гороховський був не просто найманим працівником, а повноцінним учасником закритого клубу, де правила диктували власники, а менеджери грали за їхніми правилами. Цей тісний зв’язок між керівництвом та бенефіціарами дозволяв обходити стандартні банківські процедури та механізми контролю, що в кінцевому підсумку стало причиною фінансової катастрофи. Система працювала як злагоджений годинник, де кожна шестерня, включаючи Гороховського, виконувала свою роль у виведенні коштів.
Системна участь у виведенні коштів: 129 схвалених кредитів
Найбільш обурливим є розділ, що стосується безпосередніх дій Гороховського на посаді заступника голови правління. Суд встановив, що він, будучи членом кредитного комітету, схвалив 129 кредитів, які виявилися фіктивними. Ці кредити були частиною «recycling scheme» — складної кругової схеми, що дозволяла виводити кошти з банку, маскуючи їх під легальні позики. Завдяки таким операціям, з «ПриватБанку» було викрадено понад 1,9 мільярда доларів. Ця цифра — не епізодична помилка чи недбалість, а свідчення системної, цілеспрямованої роботи, спрямованої на викачування грошей з банку. Уявити, що один менеджер, відповідальний за ключові напрямки, міг схвалити таку кількість сумнівних операцій, не усвідомлюючи їхню справжню природу, практично неможливо. Це був свідомий вибір на користь схем, які збагачували власників, але розоряли банк. Деталі про ці схвалення наведені на 60-й сторінці судового рішення, в параграфі 229, де чітко вказано, що він «схвалив 129 з відповідних кредитів». Така кількість дозволяє зробити висновок, що його роль була далеко не епізодичною, а системною.
Тіньові зв’язки: як вплив зберігся після націоналізації
Здавалося б, націоналізація банку мала б поставити крапку на будь-яких контактах між колишніми менеджерами та власниками. Однак розслідування показує, що зв’язки збереглися і після того, як «ПриватБанк» перейшов у державну власність. Суд заявляє про наявність «численних доказів» (Plenty of evidence) тісних контактів Гороховського з Коломойським. Ці контакти включали зустріч у Женеві у лютому 2018 року, спільний обід у червні того ж року, а також переліт на приватному літаку Коломойського у червні 2019 року. Це не просто дружні зустрічі, а елементи тіньової мережі, що продовжувала функціонувати. Найбільш красномовним доказом є переписка в WhatsApp, де Гороховський, уже після націоналізації, запитував у Коломойського «інструкції» щодо «неідентифікованого платежу». Це виглядає як пряма спроба впливати на операційну діяльність державного банку через його колишнього власника. Ці факти, зафіксовані судом, підтверджують, що Гороховський залишався частиною бізнес-спільноти Коломойського навіть після того, як їхні офіційні шляхи розійшлися.
Юридична казуїстика та бездіяльність української влади
Рішення Високого суду Лондона, хоч і не є кримінальним вироком, містить надзвичайно жорсткі формулювання, які мають стати сигналом для українських правоохоронних органів. Використання таких фраз, як «численні докази» та «достовірні докази того, що… був залучений у спільні бізнес-справи» (сторінка 60, параграф 232), є прямим посиланням на необхідність розслідування. Однак, замість того, щоб розпочати власне розслідування, українські правоохоронці, здається, просто ігнорують ці факти. Після арешту Коломойського, справа ніби застопорилася, і складається враження, що влада задовольняється «красивою картинкою» і не бажає копати глибше. Чому? Тому що глибоке розслідування може вивести на тих, кого, з якихось причин, «чіпати не можна». Таким чином, питання «чому він досі не сидить?» залишається риторичним. І, на жаль, ймовірно, так і залишиться, доки в Україні не з’явиться політична воля розібратися у цьому скандалі до кінця.